Уже к╕лька рок╕в посп╕ль поет, автор та виконавець власних п╕сень,
а також романс╕в, х╕т╕в св╕тового кабаре та бард╕всько╖ п╕сн╕ Олександр Марченко живе "на дв╕ кра╖ни" - в Укра╖н╕
й ╤тал╕╖. "Неформатний" на батьк╕вщин╕ виконавець за кордоном здобув належне визнання свого таланту, однак стати
громадянином ╕ншо╖ кра╖ни абсолютно не входить у його плани. ╤з останнього кру╖зу повернувся... кап╕таном. -
Останн╕ чотири роки Олександр Марченко сп╕впрацю╓ з ╕тал╕йською
концертною агенц╕╓ю, яка забезпечу╓ видовищами понад два десятки кру╖зних лайнер╕в. Щоб потрапити на корабель ╕з
символ╕чною назвою "Опера", в╕н пройшов жорсткий конкурсний в╕дб╕р. Це 11-поверхове судно ╕з багатьма концертними
залами, де можна слухати музику найр╕зноман╕тн╕ших стил╕в. ╤з короткою перервою з кв╕тня по листопад цього року
тернополянин виступав на "Опер╕", виконуючи класичн╕ твори на роял╕. Також раз на тиждень мав виступи у
корабельному театр╕ - величезному прим╕щенн╕ з ╕деальною акустикою, розрахованому на 700 глядач╕в. З╕зна╓ться, що
про таку роботу можна т╕льки мр╕яти: заробляти, займаючись улюбленою справою, ╕ водночас - подорожувати. П╕д час
кру╖зу тернополянин побував майже в ус╕х скандинавських кра╖нах, у багатьох м╕сцях Грец╕╖ та ╤тал╕╖.
П╕дсумовуючи роботу корабельних артист╕в наприк╕нц╕ сезону, директор концертно╖ агенц╕╖ зазначив, що вперше на
його пам'ят╕ виконавця класично╖ музики трич╕ викликали "на б╕с", маючи на уваз╕ нашого земляка. На знак поваги й
визнання Олександров╕ Марченку присво╖ли звання почесного кап╕тана пасажирського
флоту ╤тал╕╖ й подарували б╕лосн╕жну кап╕танську форму.
В╕д мийника посуду - до короля постеджаторе
Уперше тернополянин потрапив до ╤тал╕╖ в 1999 роц╕. Його дружина
Ольга (колишн╕й проректор Терноп╕льського комерц╕йного ╕нституту) ще до того р╕к пропрацювала у заможн╕й родин╕
поко╖вкою. Працедавц╕ наст╕льки симпатизували ╕нтел╕гентн╕й укра╖нц╕, що дозволили ╖╖ чолов╕ков╕ на початках
оселитися у ╖хньому дом╕, - досить р╕дк╕сний випадок в ╤тал╕╖. Тамтешню "кар'╓ру" Олександр розпочав ╕з мийника
посуду в неапольськ╕й п╕цер╕╖. У в╕льний час не раз грав для господар╕в помешкання на роял╕, викликаючи безмежне
захоплення експресивних ╕тал╕йц╕в. Вражений глава с╕м'╖, шанований адвокат, якось запропонував послухати його гру
власникам клубу "Савойя", що в ╕сторичному центр╕ Неаполя. Цей найстар╕ший клуб об'╓дну╓ власник╕в яхт. Лише
стоянка суден там варту╓ 15-20 тисяч ╓вро на м╕сяць, а виступати мають за честь профес╕йн╕ артисти. Щонед╕л╕
Олександр Марченко мав концертну програму в "Савой╖", паралельно працюючи в п╕цер╕╖, а за якийсь час вир╕шив
почати сп╕вати п╕д власний г╕тарний акомпанемент у зал╕ оч╕кування м╕ського фун╕кулеру. Поступово його репертуар
поповнювався неапол╕танськими п╕снями, а пол╕цейський, з яким потоваришував, виступаючи на вулиц╕, навчив його тонкощам
специф╕чно╖ неапол╕тансько╖ вимови. Неапол╕танц╕ дуже приск╕пливо ставляться до виконавц╕в сво╖х п╕сень. Вони
переконан╕, що уродженц╕ ╕нших рег╕он╕в ╤тал╕╖ не можуть належно виконувати ╖х - для цього потр╕бно бути саме
неапол╕танцем. Олександр Марченко став першим ╕ ╓диним нараз╕ ╕ноземцем, якого насправд╕ визнали тамтешн╕ шанувальники
народно╖ музики. П╕сля виступ╕в на нац╕ональному телебаченн╕, газетних публ╕кац╕й в╕н
став в╕домим
╕ нав╕ть удосто╖вся таких поважних титул╕в, як "король постеджаторе" (╕тал╕йською "постеджаторе" - мандр╕вний сп╕вець) й
"неапол╕танський класик"!
П╕сля одного з╕ сво╖х виступ╕в (тод╕ Олександр вже був "арт╕ста
ф╕сcо" - штатним музикантом у престижному ресторан╕) укра╖нець познайомився з в╕домим поетом Сальваторе Паломба,
автором п╕сн╕ "Кармела". ╥╖ вважають одн╕╓ю з перлин неапол╕тансько╖ п╕сенно╖ класики. Згодом сеньйор Паломба
рекомендував Марченка американо-╕тал╕йським к╕нематограф╕стам, як╕ в 2004 роц╕ зн╕мали документальний ф╕льм
"Неапол╕танське серце". У стр╕чц╕, присвячен╕й неапол╕танськ╕й п╕сн╕ та ╖╖ найпопулярн╕шим
сучасним виконавцям, наш земляк був не лише ╓диним ╕ноземцем серед 12-ти найкращих, а й ╓диним не неапол╕танцем!
До того ж, вперше у св╕товому к╕нематограф╕ класична неапол╕танська п╕сня прозвучала укра╖нською: Олександр Марченко
переклав в╕дому "Кармелу" з неапол╕тансько╖ та засп╕вав ╖╖ у ф╕льм╕ на двох мовах.
"╢вропа - всього лиш географ╕чний терм╕н"
Попри усп╕х та визнання в ╤тал╕╖, Олександр Марченко не ма╓ нам╕ру
перебратися туди назавжди. "╢вропа для мене - всього лиш географ╕чний терм╕н, - каже в╕н. - Я не под╕ляю думки,
що укра╖нц╕ чимсь г╕рш╕ за тих, кого назива╓мо ╓вропейцями, й на кого чимало наших земляк╕в хочуть р╕внятися.
Р╕вень нашо╖ осв╕ти дозволя╓ людям, дотичним до мистецтва й науки почуватися там дуже г╕дно у моральному в╕дношенн╕. Конкретно,
наше покол╕ння ма╓ що показати св╕тов╕. Так, багато хто спився, бо не зм╕г себе реал╕зувати, прогнутися, де треба, багато залишили
батьк╕вщину, але й ми (якщо це компл╕мент) - те ж ╢вропа..."
П╕д час коротких вакац╕й у Тернопол╕ Олександр Марченко
намага╓ться реал╕зувати те, на що ран╕ше бракувало кошт╕в, та й упевненост╕, що тут це комусь потр╕бно. У 2005 роц╕
вийшла його зб╕рка поез╕й "Чудеса начинаются засветло". В╕рш╕ у н╕й рос╕йською мовою, ╓ й укра╖нськ╕.
Каже, що саме завдяки сво╖м в╕ршам, став виконавцем власних п╕сень. За Союзу т╕ в╕рш╕ не друкували, бо "не вписувались"
в ╕деолог╕чн╕ рамки, а зараз в Укра╖н╕ поез╕я, ще й рос╕йською, також не особливо приваблю╓ видавц╕в. Через р╕к,
у 2006-му, випустив компакт-диск "Пов╕й, в╕тре!". "Я там не т╕льки сп╕ваю, а й декламую в╕рш╕,
зачитую фрагменти, що стосуються ╕стор╕╖ Укра╖ни, - каже Олександр. - Под╕бн╕
л╕тературно-музичн╕ програми, як це не дивно комусь почути,
б╕льш популярн╕ на сход╕ нашо╖ кра╖ни, мене запрошують там виступати, ╕ в Рос╕╖ також..." Марченко переконаний:
патр╕от не той, хто за вказ╕вкою готовий кричати "Ганьба!" чи "Слава Укра╖н╕!", а той, хто хоче знати свою ╕стор╕ю,
хто здатен залишатися укра╖нцем нав╕ть далеко в╕д батьк╕вщини й робити щось конкретне для ╖╖ розвитку, добробуту,
╕м╕джу не лише на словах...
"У нашо╖ публ╕ки найкращ╕ оч╕"
У Тернопол╕ Олександра Марченка можна почути по нед╕лях у
арт-клуб╕ "Коза".
Його виступи по духу нагадують популярн╕ колись "квартирн╕ концерти", де збиралися
люди "одн╕╓╖ кров╕", аби послухати п╕сн╕ для душ╕ й серця. "Авторська п╕сня, нав╕ть коли вона жарт╕влива чи дуже простосюжетна, -
зач╕па╓ слухача, да╓ подумати, згадати, пережити ще раз, - каже виконавець. - Це не те "вау-вау", що насаджу╓ться телебаченням."
"На Марченка" приходять не лише плюс-м╕нус ровесники виконавця, як╕
виросли на бард╕вських п╕снях з його репертуару, а й юнаки та д╕вчата, деяк╕ спец╕ально при╖жджають ╕з сус╕дн╕х м╕ст. "Дуже
добре, що в Тернопол╕ ╓ люди, як╕ готов╕ бути меценатами некомерц╕йних проект╕в. - каже Олександр. - Маю на уваз╕ власник╕в
арт-клубу "Коза", де також виступають малов╕дом╕, але зд╕бн╕ юн╕ виконавц╕ та л╕тератори, це дуже добре середовище
для молод╕, яка хоче розум╕ти, а не т╕льки споживати, що дають".
Того визнання, яке жартома назива╓ бюрократичним, Марченко
не прагне: "Зараз звання заслужених ╕ народних роздають за таким принципом, що ма╓ш за честь не бути у ц╕й обойм╕".
Але не в╕дмовився б мати продюсера, який би орган╕зовував його виступи в Укра╖н╕. З╕зна╓ться, що в жодному ╕з закордонних
зал╕в не бачив таких очей, як у нашо╖ публ╕ки.
Наталка Федорц╕в
