- "Пермессо д╕ соджорно" (дозв╕л на перебування в ╤тал╕╖)
я маю ще на два роки, - каже 52-р╕чний Олександр Марченко. - Ще трохи побуду в Укра╖н╕, й по╖ду...
Олександр сидить за дощатим столом на с╕льськ╕й дач╕ у товариша,
п╕д Тернополем. Вдягнений Марченко у темно-синю майку й джинси. Говорить швидко, енерг╕йно жестикулю╓, раз у раз
вживаючи ╕тал╕йськ╕ слова та рос╕йськ╕ речення. На ши╖ поблиску╓ ср╕бний ланцюжок з невеличким хрестиком.
- А громадянство не хочу мати. Бо цим треба спец╕ально займатися.
Або женитися-одружуватися, а нам з дружиною це н╕ до чого (см╕╓ться).
Олександр Марченко, в╕домий терноп╕льський музикант, бард ╕
л╕тератор, вперше потрапив до ╤тал╕╖ 1999 року. ╥хали з дружиною за туристичною в╕зою на два тижн╕, - каже
Олександр, - а залишилися на к╕лька рок╕в. Дружина Ольга перед тим вже була в ╤тал╕╖.
Колишн╕й проректор Терноп╕льського комерц╕йного ╕нституту, - р╕к працювала поко╖вкою в заможн╕й ╕тал╕йськ╕й родин╕.
- Дружина по╖хала у Верону, знову працювати поко╖вкою,
- розпов╕да╓ Олександр. - А я розпочав з миття посуду у п╕цер╕╖ в Неапол╕. Г╕тару, правда, прив╕з ╕з собою,
- кива╓ Олександр на зачохлений ╕нструмент, що лежить поряд. Закурю╓ "Приму" й продовжу╓ розпов╕дь.
Часто переходить з укра╖нсько╖ мови на рос╕йську й навпаки.
Перший м╕сяць, каже Олександр, йому дозволили жити в родин╕
адвоката Ренато Д╕ Джанн╕, де ран╕ше працювала дружина. Це досить р╕дк╕сний випадок,
поясню╓ Марченко. На знак подяки в╕н грав для господар╕в на роял╕. Вражений глава родини, адвокат
Ренато Д╕ Джанн╕, прив╕з Олександра Марченка до клубу "Савойя".
- Це найстар╕ший в ╤тал╕╖ клуб власник╕в яхт, в ╕сторичному
центр╕ Неаполя, - поясню╓ Олександр. - Там т╕льки
м╕сце стоянки яхти кошту╓ 15-20 тис ╓вро в м╕сяць. Грати там запрошують лише в╕домих.
Ренато Д╕ Джанн╕ запропонував власникам "Савой╖" прослухати гру
Олександра. В╕н з╕грав к╕лька речей на роял╕.
- Мене взяли ╕ я раз на тиждень щонед╕л╕ грав у них класику,
- говорить Олександр. - Паралельно працював, миючи посуд у п╕цер╕╖...
Невдовз╕ випускник Льв╕всько╖ консерватор╕╖ вир╕шив вийти
з г╕тарою на вулицю. Однак, каже Олександр, вулиц╕ Неаполя виявилися занадто гам╕рними для його тембру голосу.
Тож "робочим м╕сцем" став зал оч╕кування у м╕ському фун╕кулер╕. Там Марченко почав виконувати неапол╕танськ╕,
французьк╕, укра╖нськ╕, польськ╕ та рос╕йськ╕ п╕сн╕.
- Там дуже добра акустика. ╤ вдячна публ╕ка, яка слуха╓ тебе п'ять
хвилин, поки чека╓ наступного фун╕кулера, - поясню╓ Марченко. - Люди мене дуже добре сприйняли. Бувало, що
пропускали по к╕лька "корс╕в", тобто рейс╕в. Влаштовували овац╕╖. Або й плакали. Один мужик якось сказав:
"Тво╓ м╕сце на велик╕й сцен╕. Але ти залишайся тут. Бо тут свобода..."
Спочатку Олександр сп╕вав реч╕, котр╕, як б╕льш╕сть музикант╕в,
знав ще вдома - "О, соле м╕о", "Скажите, девушки", "Вернись в Сорренто". З часом вивчив тексти ╕ ноти к╕лькох
десятк╕в неапол╕танських п╕сень.
- Мову швидко опанував?
- Так, бо хот╕в цього. ╤тал╕йську вчив за п╕дручником. А вчителем
саме неапол╕тансько╖ вимови став Ч╕ро Аморозо. В╕н пол╕цейський ╕, за лог╕кою, мав би мене гнати з фун╕кулеру,
- посм╕ха╓ться Марченко. - Вже через с╕м м╕сяц╕в його разом з╕ мною запросили на центральне телебачення до Риму ╕ я у
прямому еф╕р╕ говорив ╕тал╕йською. Це канал RА╤-2 , передача "Меццоджорно ╕н фам╕л╕я"
("Полудень в с╕м'╖")
- уточню╓ Марченко. - Ще запросили мою дружину та Джузеппе Далла Векк'я - президента клубу "Савойя".
Вони розпов╕дали про мене, а я грав ╕ сп╕вав.
Олександр з усм╕хом згаду╓ момент, пов'язаний з╕ зйомками на ТБ.
- Зустр╕ча╓ нас на римському вокзал╕ шикарний л╕музин. Коло мене
вс╕ упадають: "Вам буде зручно спереду? Вам буде зручно ззаду?" А я соб╕ думаю: зараз на прох╕дн╕й телестуд╕╖
будуть перев╕ряти документи. А у наших з дружиною паспортах - в╕за давно прострочена. ╤ в╕дразу нас - п╕д б╕л╕ рученьки...
Але пронесло.
- Конкуренти на тебе на на╖жджали?
- Фун╕кулер - це м╕сце, де заробляють грош╕ багато людей.
Там був такий Антон╕о, що продавав усякий др╕б'язок. З ним були дуже добр╕ стосунки. А ось
╕з ж╕нкою-югославкою була справжня в╕йна... Вона просила милостиню, хоч подейкували, що у не╖ вже ╓ три власн╕
п'ятиповерх╕вки на батьк╕вщин╕. Кричала на весь фун╕кулер, мовляв, як ц╕ ╕ноземц╕ д╕стали нас, неапол╕танц╕в!
Коли ж╕нка побачила, що крики не д╕ють, методи боротьби зм╕нилися.
- До мене прийшов чувак такий, - Олександр зображу╓ могутню шию
й плеч╕. - Почав махати руками, погрожувати. А я подивився на нього в упор, в╕дсунув картонну коробку ╕ пов╕льно
став п╕дн╕матися, - посм╕ха╓ться Олександр. - Ну, в╕н п╕шов ╕ б╕льше не п╕дходив. Югославка теж примирилася...
- Популярн╕сть росла потроху?
- Три роки я пропрацював на фун╕кулер╕. А пот╕м мен╕ порадили
стати "постеджаторе". Це як наш╕ кобзар╕, - поясню╓ Олександр. - Вони з 15-го стол╕ття ╓ основними
нос╕ями неапол╕тансько╖ п╕сн╕. Нин╕ вони грають-сп╕вають у ресторанах. Я теж влаштувався у два ресторани: "Дз╕ Торре"
("Дядечко Сальваторе") та "Аль Сараго". Це досить крут╕, дорог╕ ресторани ╕ я там був "арт╕ста ф╕ссо".
Тобто ф╕ксований, сталий артист. Грав на г╕тар╕ й сп╕вав.
В 2002 роц╕ виступ Олександра Марченка почули журнал╕сти
загальнонац╕онально╖ газети "╤ль Матт╕но" ("Ранок"). К'яра Грац╕ан╕ опубл╕кувала на весь розворот
статтю про укра╖нського музиканта.
- Дали мо╓ велике фото. А поряд - чогось трохи менше - фото Енр╕ко Карузо. Всесв╕тньов╕домий тенор, - поясню╓,
Марченко, - теж починав як постеджаторе... Щиро бажаючи створити мен╕ рекламу, журнал╕стка статтю
назвала так: "Я, укра╖нський музикант - король постеджатор╕в". Але, каже Олександр, той заголовок
прин╕с мен╕ не лише при╓мн╕сть в╕д роздавання автограф╕в чи отримування запрошень виступити
у ╕нших к╕нцях ╤тал╕╖╕ .
- На вулиц╕ стали п╕знавати потроху. Натом╕сть мен╕ довелося
перестати приходити у два ресторани. Власники сказали, що не хочуть в╕йни м╕ж постеджаторе. У тотально сп╕вучому
Неапол╕ написати, що ╕ноземець - "король постеджатор╕в", це - нечувана р╕ч, - поясню╓ Марченко. - Там т╕льки
профес╕йних сп╕вак╕в, як╕ не сидять на вулиц╕, а ╖здять з концертами по всьому св╕ту, набереться до п╕втори сотн╕.
- Весь цей час залишався нелегалом?
- Так. А пот╕м вийшла так звана "санатор╕я", тобто розпод╕л
документ╕в, де треба задекларувати, що ти десь працю╓ш. Санатор╕я вийшла в 2003 роц╕. Через р╕к я одержав
легал╕зац╕ю терм╕ном на один р╕к. Пот╕м ╖╖ продовжили ще на два роки.
В ╤тал╕╖, стверджу╓ Олександр, в╕н не мав контакт╕в з
укра╖нськими дипломатами.
- Зустр╕вся з ними лишень раз, коли вже був трохи в╕домий.
З Риму мен╕ подзвонив один ╕тал╕йський телев╕з╕йний д╕яч. Цей чолов╕к свого часу орган╕зував при╖зд сп╕вачки
Кат╕ Бужинсько╖ на "Сан-Ремо". В╕н запросив мене виступити на зустр╕ч╕ укра╖нських та ╕тал╕йських журнал╕ст╕в.
Були там ╕ наш╕ дипломати. Вони казали мен╕, що я г╕дно представляю Укра╖ну ╕ вони гордяться мною,
- ╕рон╕чно зауважу╓ Олександр.
Згаду╓, що ╕ншого разу бачив укра╖нських дипломат╕в у м╕ст╕ Бреш╕я.
Тамтешня укра╖нська громада запросила на творчий веч╕р Ольгу Марченко, дружину музиканта.
Вона презентувала свою поетичну книгу "В╕длуння Волин╕". На веч╕р при╖здив консул Укра╖ни.
- А ось ╕ноземн╕ дипломати мене ╕нод╕ п╕дтримували, - стверджу╓
Олександр. - Один ╕з них був мо╖м благод╕йником ╕ товаришем. В╕н жив на Капр╕ ╕ був почесним консулом Шр╕-Ланки.
Масс╕мо Руб╕но його звати.
В 2002-у роц╕ Олександр та Ольга на короткий час повернулися
в Укра╖ну. Олександр запевня╓, що його завжди тягнуло на Батьк╕вщину.
- Але, п╕сля куп╕вл╕ квартири в центр╕ Тернополя,
грош╕ швидко ск╕нчилися. Та й застосування для себе я тут не дуже бачу... Десь (переважно не в Тернопол╕) грав,
виступав. Жодного разу, наприклад, мого пр╕звища не було у аф╕шах, як╕ оголошували про сб╕рно-в╕дб╕рний виступ
"ус╕х найкращих митц╕в Тернополя". - Видно, рилом не вийшов, - з╕тха╓ Олександр. -
Тож побув я п╕вроку вдома ╕ 2003-го по╖хав до ╤тал╕╖ знову...
- Як тоб╕ там платили?
- По р╕зному. Коли був сезон, з рестораном ╕ фун╕кулером разом,
я заробляв ст╕льки, ск╕льки заробля╓, наприклад, зароб╕тчанин-каменяр. Це не величезн╕ грош╕, але...
За пару годин виступу у "Савой╖" мен╕ платили 75 долар╕в, а пот╕м ╕ 100 - це були пристойн╕ грош╕.
Хоча ╕нод╕, в "мертвий сезон", думав: а що я буду сьогодн╕ ╖сти?
- Про злочинн╕сть у Неапол╕ ходять легенди...
- В╕д вуличних злод╕╖в одного разу постраждала моя дружина.
Вона йшла на базар, а т╕ п╕д'╖хали на моторолер╕ ╕ вирвали сумочку. А у мене хтось моб╕льник вкрав з хати, -
дода╓ Олександр. - Але серйозн╕ маф╕озн╕ "папи" (серед яких деяк╕ ходили у т╕ ресторани, де я грав), до таких,
як я, д╕ла не мають.
Взагал╕, у них на╖жджати на музиканта - це в падлу, як у нас кажуть.
Олександр розст╕ба╓ блискавку чохла. Бере в руки "Резонату",
н╕мецьку г╕тару. На л╕в╕й руц╕ поблиску╓ ср╕бна обручка.
- На л╕в╕й, бо мен╕ так грати зручн╕ше, - поясню╓ Олександр,
перехопивши м╕й погляд. Стиха перебира╓ струни ╕ продовжу╓ розпов╕дь.
- Якось "паркеджаторе" Енр╕ко, знайомий паркувальник машин,
запропонував мен╕ разом продавати бутерброди. "Пан╕но" називаються, - поясню╓ Сашко. - Прямо б╕ля стад╕ону,
перед футбольними матчами. Питаю: а як же з рекетом? А в╕н каже: пам'ята╓ш того чолов╕ка, що у ресторан╕
найб╕льше тоб╕ да╓ грошей за виступ? Що заводить з тобою розмови про неапол╕танськ╕ й укра╖нськ╕ п╕сн╕?
Якщо ти назвеш рекетирам його ╕м'я (зараз Марченко ╕м'я не назива╓), вони не те що тебе не займуть, а запитають
"куди вам в╕двезти ╕ де прилавочок поставити?".
- Когось ╕з в╕домих людей п╕д час виступ╕в зустр╕чав?
- Скаж╕мо, актора М╕келе Плач╕до. В╕н у 2004-у при╖здив до
Неаполя на гастрол╕. У ресторан╕ "Дз╕ Торре" сид╕в. Коли я виходив п╕сля виступу, в╕н п╕дв╕вся ╕ став казати
мен╕ вс╕ляк╕ при╓мн╕ слова. Ми сфотографувалися на пам'ять, - каже Марченко. - Бував я ╕ в дом╕ Серджо Руб╕но,
з котрим добре знайомий. Це знаменитий художник, який живе на Капр╕ ╕ ма╓ власну галерею в Америц╕.
Олександр Марченко розпов╕да╓, що п╕д час одного з виступ╕в
у ресторан╕, зазнайомився з останн╕м неапол╕танським класиком, - поетом Сальваторе Паломба, автором п╕сн╕ "Кармела".
Ця р╕ч, каже Олександр, входить до неапол╕тансько╖ п╕сенно╖ класики. Сеньйор Паломба
написав захоплений в╕дгук, - передмову на обкладинц╕
неапол╕танського диска Олександра Марченка "ФУН╤КУЛЕР (рейс перший)" - ╕т. "FUNICOLARE
(la prima corsa)", - а п╕зн╕ше рекомендував сп╕вака американо-╕тал╕йським к╕нематограф╕стам, як╕ 2004 року зн╕мали документальний
ф╕льм "Неапол╕танське серце". Ця стр╕чка присвячена неапол╕танськ╕й п╕сн╕ та ╖╖ кращим сучасним
виконавцям.
- Отож мене зняли у ф╕льм╕ серед 12-ти
найкращих, - каже Марченко.
- Причому, я був не т╕льки ╓диний ╕ноземець, але ╕ ╓диний не неапол╕танець. В Неапол╕ вважа╓ться, що нав╕ть
╕тал╕╓ць з ╕ншого рег╕ону не може сп╕вати неапол╕танську п╕сню по-справжньому...
Кр╕м того, Олександр Марченко вперше у св╕товому к╕нематограф╕
виконав класичну неапол╕танську п╕сню в укра╖нському переклад╕. Сп╕вав Олександр "Кармелу", яку сам же й переклав.
Один з ╕тал╕йських сайт╕в присвятив Марченку статтю, котра називалася "Укра╖нський музикант - неапол╕танський
класик". А ф╕льм режисера Паоло Сантон╕, окр╕м ╤тал╕╖, демонструвався в ус╕х кра╖нах св╕ту, де ╓ ╕тал╕йська
д╕аспора.
- В 2005-му, вигравши конкурс я потрапив на роботу на кру╖зний
корабель "Опера", - продовжу╓ Олександр. - Жартував, що тепер я "оперний" сп╕вак. Корабель мав 12 поверх╕в ╕ зали
за багатьма музичними жанрами. Я виступав у зал╕ "Eвергр╕н", де сп╕вав в╕дом╕,
"в╕чнозелен╕" твори Френка С╕натри,
Джо Дасена, Хул╕о ╤глес╕аса. Чотири м╕сяц╕ ходили по Середземному морю, в╕дв╕дували порти р╕зних кра╖н. Заробив
трохи грошей ╕ в к╕нц╕ року вернувся додому, в Укра╖ну.
- Чим тут займався?
- Творч╕стю. У мене в 2005-у роц╕ книжка вийшла в Тернопол╕,
поетична. Назива╓ться "Чудеса начинаются засветло". В╕рш╕ рос╕йською мовою, ╓ й укра╖нською. А р╕к тому вийшов
компакт-диск, "Пов╕й в╕тре". Ось, послухай, це зв╕дти. П╕сня "Автоб╕ограф╕я", де слова
кременецького поета ╤вана Пот╕я й мо╖ власн╕, а автор музики поет-геолог з
Берегова Михайло Приходько.
Викону╓ п╕сню. Пот╕м в╕дклада╓ г╕тару ╕ йде за диском.
- Дарую. Ось скоро знову по╖ду в ╤тал╕ю, бо дружина ще там.
Зароблю ще грошей. Тод╕, може, запишу новий. Хоча я б хот╕в працювати тут... - скрушно-мр╕йливо дода╓ Олександр.
- Знайти тямущого продюсера й концертувати в Укра╖н╕.
1955, 26 серпня - народився у Львов╕, в родин╕ викладач╕в
1973 - зак╕нчив Терноп╕льське музичне училище ╕м. С. Крушельницько╖
1980 - зак╕нчив Льв╕вську державну консерватор╕ю, музикознавство,
симфон╕чне диригування
1986 - лауреат 4-го Всесв╕тнього Фестивалю Миру
1985-91 - працював в Терноп╕льськ╕й та Ки╖вськ╕й ф╕лармон╕ях,
керував студ╕╓ю авторсько╖ п╕сн╕ при Ки╖вському державному ун╕верситет╕
1992-98 - викладав рел╕г╕╓знавство, ╕стор╕ю Укра╖ни, укра╖нську
та св╕тову культуру у Терноп╕льському комерц╕йному ╕нститут╕
1995 - одружився з Ольгою
1999 - за туристичною в╕зою по╖хав до ╤тал╕╖
2001 - випустив у Неапол╕ компакт-диск
з неапол╕танськими класичними п╕снями "FUNICOLARE (la prima corsa)"
("ФУН╤КУЛЕР (рейс перший)"
2004 - отримав легал╕зац╕ю на перебування в ╤тал╕╖
2005 - видав зб╕рку поез╕й
"Чудеса начинаются засветло", (видавництво "Астон")
2006 - випустив компакт-диск
"Пов╕й, в╕тре"
"ГроЛ╕с" Терноп╕ль)
Павло Вольвач
