Коли у Терноп╕льськ╕й обласн╕й б╕бл╕отец╕ в╕дбувався творчий веч╕р
Олександра Марченка, дивно звучали слова: "зустр╕ч ╕з земляком". Але це вже стало ознакою часу, коли наш╕ люди
покидають кра╖ну та ╖дуть у кра╖ чуж╕
на зароб╕тки. Хтось залиша╓ться, хтось поверта╓ться додому на короткий час, щоб знову розлучитись, вибираючи долю
перел╕тного птаха.
Олександр "полет╕в" усл╕д за дружиною Ольгою, яка вдома працювала
проректором Терноп╕льського комерц╕йного ╕нституту, а в ╤тал╕╖ - пок╖вкою у дом╕ неапол╕танського адвоката. Там Олександру й
надали тимчасовий прихисток. Коли на родинн╕й веч╕рц╕ в╕н с╕в за п╕ан╕но та з╕грав к╕лька речей, - ╕ гост╕, й господар╕ були вражен╕.
Не дивно: зак╕нчив Льв╕вську консерватор╕ю, працював у ф╕лармон╕ях Тернополя, Львова, Ки╓ва, концертував по св╕ту.
В╕н не лише музикант-в╕ртуоз, а й поет, перекладач. З ус╕м цим "╕нтелектуальним набором" ╕ вирушив до ╤тал╕╖, де довелося мити
посуд у п╕ццер╕╖, грати та сп╕вати ╕ на вулиц╕, й на фун╕кулер╕, й у престижному клуб╕ "Савойя", у
якому раз на тиждень Олександр Марченко давав вечори класично╖ музики, а, при умов╕ замовлення, у ╕нш╕ дн╕, грав джазов╕
композиц╕╖, або власн╕ твори.
Пот╕м узявся за неапол╕танськ╕ п╕сн╕. Купив зб╕рник, вивчив мелод╕╖. Складну
неапол╕танську вимову йому поставив пол╕цейський Ч╕ро Аморозо, з яким наш артист познайомився та подружився.
Пот╕м дослухався поради одного з╕ сво╖х слухач╕в на фун╕кулер╕ - спробувати сил у рол╕ постеджаторе.
Так називали й називають у Неапол╕ мандр╕вних музикант╕в, до реч╕ основних нос╕╖в ото╖ славетно╖ неапол╕тансько╖ п╕сн╕ у св╕т.
Так само починав колись ╕ "тенор ус╕х час╕в та народ╕в" Енр╕ко Карузо.
Талант Олександра визнали, про нього почали писати у все╕тал╕йських газетах,
запрошувати на центральн╕ телеканали.
В╕н знявся в ╕тало-американському ф╕льм╕ ""Cuore napoletano" ("Неапол╕танське серце"), ф╕льм╕
у якому йдеться про найвизначн╕ших сучасних ╕нтерпретатор╕в неапол╕тансько╖ п╕сн╕.
У ц╕й п╕вденн╕й м╕сцевост╕
народжуються в╕д природи музично обдарован╕ люди. Це в╕дразу кида╓ться ув╕ч╕: слух та голос мають майже ус╕.
Самих т╕льки профес╕йних сп╕вак╕в у трим╕льйонному (з околицями) Неапол╕ майже п╕втори сотн╕. ╤ це лише тих, що ╖здять у турне,
часто походять з м╕сцевих впливових родин, ╕ аж н╕як не розпочинають сво╓╖ кар'╓ри, сидячи з г╕тарою у зал╕
оч╕кування фун╕кулеру К'яйя, як наш герой.
У ф╕льм╕ йому була надана честь виконувати "Кармелу", останню
(за словами критик╕в) класичну неапол╕танську п╕сню. В╕н ╕ засп╕вав ╖╖ мовою ориг╕налу та укра╖нською у власному
переклад╕. Пот╕м у прес╕ зазначалося, що така знаменита у св╕т╕ неапол╕танська п╕сня вперше у св╕товому к╕нематограф╕
прозвучала укра╖нською мовою у переклад╕ О.Марченка та у його ж виконанн╕.
Неаполь дозволив
чужинцю ув╕йти у дуже закритий для "не неапол╕танц╕в" клан постеджаторе, дав профес╕йн╕ можливост╕.
╤, мало того, - у реценз╕╖ на згаданий ф╕льм ╓ так╕ слова: "Укра╖нець Марченко - неапол╕танський класик".
Усе розказане ╕ гр╕╓ душу (ось як╕ ми розумн╕ та зд╕бн╕!), ╕ розтерзу╓ ╖╖
(чому ж той розум ╕ зд╕бност╕ не
ц╕няться, не використовуються у р╕дн╕й кра╖н╕?). Ск╕льки ж можна наш╕ таланти розносити по св╕тах?
Але до цього
н╕кому з наших можновладц╕в, зда╓ться н╕якого д╕ла нема. ╥м би м╕ж собою стосунки з'ясувати, а народ хай да╓ соб╕
раду, як хоче. От ╕ дають. М╕льйони укра╖нц╕в залишили батьк╕вщину, малих д╕тей, старих батьк╕в, прир╕кши одних
на недоглянуте дитинство з "дорослими" розвагами, а других - на одиноку стар╕сть. ╢ й так╕ думки, на жаль, коли
поверта╓шся п╕сля творчого вечора Олександра Марченка з обласно╖ б╕бл╕отеки. - Вечора неповторного, наповненого ╕ його
власними п╕снями та поез╕╓ю, ╕ неапол╕танськими, й французькими (Брель, Азнавур) у
власному переклад╕, ╕ укра╖нськими та польськими
народними, й рос╕йським романсом.
(прим. ╕т., неап. "постеджаторе" - м╕ський мандр╕вний сп╕вак-музикант; типове неапол╕танське явище
у пiсенно-романсовiй культур╕; постеджаторе в╕дом╕ з давн╕х час╕в, аналог╕чн╕ трубадурам, менестрелям, кобзарям.)
(Анон╕мний рецензент)
