"ПОСТЕДЖАТОРИ"         ("I POSTEGGIATORI")
(сторінка 59)

         Його звуть Олександр Марченко, на його візитці імені передує "prof. dott.", він - з України і він - постеджаторе.

        У своїй країні викладав фортепіано у консерваторії, потім перестав отримувати зарплатню і, щоби вижити, приїхав до Італії. Розучив декілька неаполітанських пісень та почав співати їх спочатку на фунікулері, а потім у ресторанах, поповнивши собою цю, тепер вже зовсім нечисленну шеренгу останніх неаполітанських "posteggiatore". (прим. іт., неап. "постеджаторе" - міський мандрівний співак-музикант; типове неаполітанське явище у пiсенно-романсовiй культурі; постеджаторе відомі з давніх часів, аналогічні трубадурам, менестрелям, кобзарям.)

         Коли його чуєш - неможливо залишитися байдужим. Річ тут зовсім не у тому, що називається "оперним солодкоголоссям"; як і не у своєрідності неаполітанської вимови з вуст іноземця. Річ у тому, що спів українського артиста здатний пробуджувати в нас наші власні, вже майже заснулі почуття. Він, артист, прийшов здалеку, а здається, що ти колись вже його чув десь отут. Мабуть, коло замикається: російські землі здавна притягували стародавніх постеджаторів, бо завжди уявлялися їм країною молочних річок з киселевими берегами.

         "..Бо той стародавній постеджаторе завжди бажав туди поїхати: Росія більше від усіх інших земель чомусь завжди манила його, - і карбованцями своїми, й чудесами...", - це слова нашого видатного поета Рокко Гальдієрі, що наводяться у книзі Міммо Лігуоро.
         Сьогодні, майже сторіччя по тих словах, приходить звідтіля оця людина і у повному розумінні слова таємничо продовжує нашу традицію...

         Олександр - високоосвічений музикант, що віртуозно грає на роялі Гріга та Шопена; і, при цьому, щиро закоханий у неаполітанські мелодії. Поєднання цієї закоханості із високою музичною освітою і є наріжним каменем, на якому будується стиль його співу, - стиль професійного артиста, що з потреби вижити зробився неаполітанським posteggiatore.

         У інші, минулі часи, майже усім posteggiatore традиційно давалися прізвиська, які завжди влучно характеризували їхню зовнішність та походження. У ті часи Олександра Марченко швидше за все називали б у нас "o` prufessure" (неап. вчитель, професор).

         Словом posteggiatore (неап. pustiggiatore) називалися у ті минулі часи мандрівні співаки-музиканти...

         Фігурою, яка найбільше причаровує нашу уяву, був і залишився поодинокий posteggiatore-соліст, так міфологічно оспіваний письменниками 19-го сторіччя...