Сивий professore, тепер уже поза сво╖м домом, славою та роботою
одного разу прийшов на фун╕кулер з ус╕м тим, що т╕льки й було тепер його власн╕стю:
г╕тарою та десятком п╕сень на т╕й мов╕, що тепер ╕ще не вповн╕ розум╕╓ться: "O sole mio",
"Napulitanata", "Marechiare".
Ця музика схоже була з ним вже з дитинства, з тих п╕р, коли батько
ставив на програвач в╕н╕лову плат╕вку.
Звичайно ж, саме Неаполь - одне з тих небагатьох у св╕т╕
м╕ст, яке ще прийма╓ до себе ╕ноземц╕в-чужак╕в.
Коли фун╕кулер п╕д╕ймався до маленько╖ площ╕ Фуга,
Professore сп╕вав. У М╕лан╕ не бува╓ н╕ фун╕кулер╕в. Н╕ таких
пол╕цейських, як Ч╕ро, поет у мундир╕, який став першим
наставником по вимов╕ та стил╕стичним тонкощам . Ч╕ро
дружньо вказував, - отому самому professore, який ще недавно
концертував, - стежки входження у старовинне та благородне мистецтво posteggia
(див. попередн╕ прим╕тки).
╤ ось вже через р╕к Олександр Марченко приходить
до випуску свого першого в цьому найскладн╕шому жанр╕ диска. Диска,
у назв╕ якого - вдячний спогад: "ФУН╤КУЛЕР (перший рейс)" - "Funicolare (la prima corsa)".
Диска, де укра╖нський артист сп╕ва╓ "Кармелу" та "Закоханого солдата"
("'О surdato nnammurato") на т╕й мов╕, що тепер вже сповна йому належить.
Добра зустр╕ч приводить до ново╖ добро╖ зустр╕ч╕:
Неаполь зробив з Олександра Марченка найвишукан╕шого posteggiatore, дав можлив╕сть
профес╕йно займатися цим жанром, - практично не доступним для ус╕х тих, хто не генетичний
неапол╕танець, - та, нехай частково, згадувати себе у колишн╕й профес╕╖, у ╕ншому житт╕...
То ж почнемо тепер з першого рейсу - на фун╕кулер╕.
/с. gr./
*прим. ╕т., неап.
"постеджаторе" - м╕ський мандр╕вний сп╕вак-музикант; типове неапол╕танське
явище у п╕сенно-романсовiй культур╕; постеджаторе в╕дом╕ з давн╕х час╕в,
аналог╕чн╕ трубадурам, менестрелям, кобзарям.
