В╕н при╖хав дев'ять м╕сяц╕в тому - в╕д голоду ╕ нестатк╕в
сво╓╖ кра╖ни, а сьогодн╕ вже сп╕ва╓ у ресторанах на бездоганному д╕алект╕,
в╕дроджуючи
старовинну традиц╕ю типових неапол╕танських posteggiatore*.
*див. прим. до статт╕
"Я, укра╖нський музикант, король постеджаторiв...", газета "IL MATTINO"
в╕д 18.08.2000
Син маестро-скрипаля, який передав йому велику любов
до музики. За короткий час став популярною особою
у неапол╕танському квартал╕, де зн╕ма╓ квартиру. Люди
зупиняють його на вулиц╕ та просять з╕грати й засп╕вати ╖м
найзнаменит╕ше, найулюблен╕ше.
Його голос здатний наст╕льки зачаровувати в╕дв╕дувач╕в
що в╕дразу вс╕ затихають в╕д захоплення, аби пот╕м вибухнути
гарячими аплодисментами. Живе разом з дружиною
у к╕мнатц╕ п╕д сходами та вважа╓ себе щасливим в╕д
усього що пропону╓ ╖м життя. Зараз подружжя спод╕ва╓ться
у першу чергу добитися отримання документ╕в, як╕ дають
право на легальне проживання.
Олександр любить музику й свою прекрасну Ольгу. Вони
при╖хали з далеко╖ Укра╖ни. Олександр, прекрасний артист, син
маестро-скрипаля, як п╕ан╕ст ╕ симфон╕чний диригент дипломований у
консерватор╕╖, де й викладав. Красива та дел╕катна Ольга працювала викладачем
економ╕ки й проректором у приватному ун╕верситет╕. Усе залишили.
- При╖хали до ╤тал╕╖, - розпов╕дають - тому що в Укра╖н╕
наших двох зарплат не вистача╓ до к╕нця м╕сяця.
Зараз Олександр ╕ Ольга живуть у к╕мнат╕ п╕д сходами, -
к╕мнатц╕ п╕втора на три метри, яку зн╕мають за 300.000 л╕р в м╕сяць, та
ухитряються день за днем щось заробляти та виживати... Але живуть -
по-справжньому: серце в серц╕, щаслив╕ у сво╓му маленькому гн╕зд╕. Ольга
працю╓ дек╕лька годин на тиждень поко╖вкою, "ще ╕нод╕ складаю
компан╕ю одн╕й бабус╕, як╕й 90 рок╕в".
А Олександр? Щодня можна бачити, як в╕н спускаеться по Rampe
Sant'Antonio, де й прожива╓. Люди окликають його, в╕тають, потискують руку. ╤ в╕н
прив╕тно жарту╓ з ус╕ма та вс╕м посм╕ха╓ться. Але чому ж в╕н такий
популярний? Кожен м╕сцевий житель зна╓ його, багато хто просить:
"Alex, з╕грай нам "О соле м╕о"!.." В╕н бере г╕тару й сп╕ва╓
проникливим голосом. Це ╕ ╓ його нова робота.
Моменти радост╕
Коли прибув до Неаполя, всього лише дев'ять м╕сяц╕в тому,
зовс╕м не говорив на м╕сцевому д╕алект╕ ╕ знав всього лиш
в╕с╕м неапол╕танських п╕сень, - але ж у рос╕йському переклад╕. Сьогодн╕
professore Олександр Марченко став королем неаполитанских posteggiatore й саме в╕н - чужоземець! -
в╕дроджу╓ старовинну м╕сцеву традиц╕ю, яка вже втрача╓ться. Сп╕ва╓ й зачарову╓
в╕дв╕дувач╕в ресторан╕в, проходячи з г╕тарою пом╕ж стол╕в. Спочатку на нього
дивляться з недов╕рливою неуважн╕стю людей, зайнятих вечерею; пот╕м
починають з'являтися сльози тихо╖ розчуленост╕; ╕ в к╕нц╕ вибухають
аплодисменти. ╤ так - кожен веч╕р в ресторан╕ "Al Sarago", недалеко в╕д його
дому, або в "
Grottino", "Da Reginella", "Stella del mare", "Zi Tore"...
Олександр тактовно приверта╓ увагу сво╖м мистецтвом, при цьому ум╕ючи
бути абсолютно ненастирливим, - в╕н сп╕ва╓ та дару╓ моменти радост╕.
Як вже мовилося, пройшло зовс╕м трохи часу з тих
п╕р, коли маестро залишив сво╓ м╕сто, кра╖ну та при╓днався
до Ольги, яка при╖хала до Неаполя на р╕к ран╕ше. ╥х
обоп╕льна скромн╕сть у бажанн╕ працювати серйозно та в╕дпов╕дально повинна
б послужити прикладом для багатьох наших людей, особливо молодих, як╕ не
ц╕нують того, що мають ╕ чекають грошей та роботи на ср╕бному блюд╕. Alex ╕
Olga - навпаки: засукали рукави й за коротк╕ м╕сяц╕ стали тими, кого люблять
та ц╕нують ус╕, хто з ними зап╕знався.
Документи для законност╕
- Перед в╕д'╖здом я трохи вивчав ╕тал╕йську по книжках, -
розпов╕да╓ чолов╕к. - Але коли при╖хав до Неаполя
по-справжньому активних сл╕в було зовс╕м небагато. Пот╕м
п╕дучився, звичайно...
Через дев'ять м╕сяц╕в Олександр не лише говорить чудовою
╕тал╕йською, але й сп╕ва╓ на бездоганному неапол╕танському д╕алект╕.
"Na sera 'e maggio", "Iо te vurria vasa", "Dicitencello vuje", "Tammurriata nera"... Кожна
п╕сня - дарунок справжн╕х почутт╕в. А коли йому нада╓ться можлив╕сть ще й
покласти руки на клав╕ш╕ роялю - гра╓ класичну музику й п╕д╕йма╓ться до
найвишукан╕шо╖ чар╕вност╕.
У сво╖й кра╖н╕ писав також музику для ф╕льм╕в. В ╤тал╕╖
його "в╕дкрили" члени вишуканого клубу, де сьогодн╕ в╕н гра╓, щонайменше,
один раз на тиждень. "Сьогодн╕ можна спод╕ватися, що отримаю запрошення
побувати з виступами й в ╕нших м╕стах ╤тал╕╖, яка так мен╕ подоба╓ться".
Звичайно, й труднощ╕в не браку╓. Наприклад, квартира:
якщо назвати ╖╖ т╕сним барлогом - це все одно не передасть враження в╕д того, наск╕льки вона мала.
Дв╕ ко╓чки плиточка, вмивальничок, туалетик iз душиком, жодного
ст╕льця (два табурети) - бо ст╕льцям м╕сця б не вистачило. Але не так
просто знайти щось краще без орф╕ц╕йного дозволу на легальне перебування.
Ольга та Олександр мр╕ють швидше отримати належн╕ документи, аби мати в╕льну
можлив╕сть побути в ╤тал╕╖ подовше й поупевнен╕ше.
Х╕ба ж вони не вартували б того, щоб жити тут, серед
нас? ╤ х╕ба вони заслуговують цього не б╕льше, н╕ж багато хто
з ╕тал╕йц╕в?
Але при всьому цьому ╖м добре й так: Ольга
варить смачну неапол╕танську каву, не думаючи про лекц╕╖ з
економ╕ки у сво╓му ╕нститут╕, тод╕ як збоку, сидячи на вузенькому л╕жечку,
Олександр сп╕ва╓ сво╖ прекрасн╕ п╕сн╕, не оплакуючи тих дн╕в, коли в╕н
диригував великими симфон╕чними оркестрами.
Паоло Гр╕мальд╕
