Коли при╖хав з Укра╖ни, - сп╕вав на станц╕ях фун╕кулера. Пот╕м вивчив п╕сню
"Закоханий солдат", - ╕ зробився знаменитим.
Як в казц╕: з вулиц╕, де виступав з г╕тарою та блюдцем,
у яке можна кинути монету, - до роялю у найвишукан╕шому клуб╕ м╕ста.
Олександр Марченко, укра╖нський музикант, що в╕д нестатк╕в при╖хав до ╤тал╕╖,
зачарував ус╕х, зач╕паючи сво╓ю незвичайною музикою, залишаючись у серц╕
кожного неапол╕танця, який т╕льки його почув. Г╕дом артиста на шляху до
досягнення "м╕сця п╕д сонцем" став м╕ський пол╕цейський: в╕н запропонував Олександру
св╕й час, свою дружбу, познайомив з прекрасними п╕снями
партенопейсько╖ традиц╕╖ (прим. Партенопе - антична назва
Неаполя та околиць, походить в╕д ╕мен╕ м╕ф╕чно╖ н╕мфи). ╤ не т╕льки в╕н
один: друз╕ (╖х Олександр знайшов багато, - ╕ простих, ╕ впливових) допомагали
артистов╕, "захвор╕вши" його мистецтвом.
По╖хавши з дому за прикладом багатьох земляк╕в, щоб уникнути б╕дност╕
в сво╖й кра╖н╕, Олександр прибува╓ до Неаполя з Укра╖ни менше, н╕ж р╕к тому,
при╓днавшись до дружини Ольги. У Тернопол╕ вона працювала проректором;
тут - поко╖вкою у с╕м'╖ в╕домого адвоката. Будинок адвоката ╕ став першим
причалом для Олександра, який близько м╕сяця користувався гостинн╕стю с╕м'╖
Ренато д╕ Джанн╕. Тим часом почина╓ться пошук роботи: маестро консерватор╕╖,
дипломований п╕ан╕ст йде на вулицю з╕ сво╓ю музикою. Увечер╕ - у
ресторанах та п╕цер╕ях на набережн╕й, вдень - на фун╕кулер╕. Тут, в
маленькому зал╕ оч╕кування д╕ста╓ свою г╕тару та почина╓ грати й сп╕вати.
В╕н - музикант, академ╕чно вихований на музиц╕ Шопена, Шуберта... Але неапол╕танська
музика - вона ж ╕нтернац╕ональна: "Уяви соб╕, ╓ один акорд, який в
усьому св╕т╕ назива╓ться неапол╕танським акордом", - так в╕н
розпов╕дав. Слова п╕сень, написаний рукою дружини текст "Закоханого солдата",
що викону╓ться ╕з сумом ╕ пристрастю.
Люди зупиняються, слухають його. Хтось просто пропуска╓ св╕й рейс,
щоб насолодитися ф╕налом п╕сн╕. ╤ тут маестро зустр╕ча╓ свого першого покровителя, -
Ч╕ро Аморозо, м╕ського
пол╕цейського 48-ми рок╕в, романтика й трошки поета. Ч╕ро про Олександра: "Я був захоплений ним. Колись сам хот╕в
учитися на фортеп╕ано, але не зм╕г. Коли в╕н грав, його музика приносила мен╕ таку вт╕ху, наче вона була мо╓ю
власною. Я п╕д╕йшов до нього, ╕ в╕н розпов╕в, що не може знайти ╕ншо╖ роботи ╕ тепер ╕де мити посуд у ресторан╕. Я
подарував йому касети Роберто Муроло, допом╕г навчитися неапол╕танському д╕алекту. За короткий час ╕ у цьому в╕н
зробився блискучим".
╤ от Олександр виступа╓ у в╕домому ресторан╕, де ста╓ визнаний
ус╕ма: його особист╕сть зачарову╓ в╕дв╕дувач╕в. Один з них, - член "Савой╕", елегантного морського клубу любител╕в
в╕трил, - розпов╕да╓ президентов╕ клубу Джузеппе далла Веккья ╕стор╕ю цього потрясаючого музиканта. "Зна╓ш його
╕м'я? Де живе?.. Н╕чого? Неможлив╕сть його виявити загострювала м╕й ╕нтерес", - розпов╕да╓ президент. -
"Я продовжував розпитувати, поки ╕нший член клубу, Ренато д╕ Джанн╕, мен╕ не сказав,
що може знайти маестро... у себе вдома. При зустр╕ч╕, ледве Олександр торкнувся клав╕ш роялю,
я зрозум╕в, що це - артист. П╕зн╕ше, стоячи поряд, я несв╕домо поклав йому руку на плече ╕ думав, що це
сп╕ва╓ ╕стинний неапол╕танець, - з в╕дчуттям..."
Завдяки лекц╕ям Ч╕ро укра╖нський маестро чудово засво╖в репертуар
posteggiatore.
(прим. `a pusteggia неап. - мандр╕вний
оркестр; posteggiatori - неапол╕танськ╕ музиканти, нащадки середньов╕чних
менестрел╕в, як╕ сьогодн╕ сп╕вають для в╕дв╕дувач╕в ресторан╕в та ╕нод╕ стають
знаменитими; перший серед ус╕х - Енр╕ко Карузо, з останн╕х за часом - Н╕но
Д'Анджело).
"Iо te vurria vasa", "Malafemmena",
"Marechiare" (назви п╕сень): зда╓ться, що в житт╕ Олександра не було н╕чого ╕ншого, кр╕м сонця та
теплого моря. На справд╕ ж в╕н прийшов з холодно╖ П╕вноч╕, де нема╓ ан╕ грошей, ан╕ можливостей.
Отож, краще зануритися у неапол╕танську п╕сню, яку любив ще з
дитинства.
Заради свого артиста президент клубу "Савойя" протистояв сноб╕зму
деяких член╕в: "Хтось мен╕ намагався докоряти, що, мовляв, кому ми дозволя╓мо грати у нашому славетному зал╕?! -
вуличному артистов╕! Але я знаю, що люди з провулк╕в - це найбезжальн╕ша публ╕ка... ╤ якщо вона зупиня╓ться та ще
й аплоду╓, то т╕льки тод╕, коли д╕йсно зворушена. Але тут потр╕бен не лише талант. Потр╕бн╕ справжня мужн╕сть та
хоробр╕сть, треба д╕йсно бути потужною особист╕стю, аби тебе прийняла отака публ╕ка. Тому я переконаний, що
Олександр матиме справжн╕й усп╕х".
Такими були щиросердечн╕ слова Джузеппе далла Векйя.
Розанна Преккья