O.Marchenko: Articles Italian : 1

Пройшовши школу вимови у поліцейського, зараз захоплює відвідувачів ресторанів неаполітанськими піснями.

"Раніше знав "O sole mio", потім "усиновлений" Чіро, який навчив мене діалекту. Зараз зі мною хочуть познайомитися всі."

Сорок років тому в Львові батько викладав дітям скрипку, а син бавився на підлозі, тоді як смичок виводив "I te vurria vasa", - музику без слів. Потім діти тікали на двір, на сніг; батько ставив одну з тисяч реліквій у своїй колекції пластинок, і музика Неаполя одягалася в російські слова, - уся ця музика, крім "O sole mio", пісні, яка без перекладу так і називалася, і співалася "O sole mio" - всюди, і у Львові, і аж до кордону з Польщею, де танцювали під цю мелодію протягом останньої війни.

"O sole mio" стало однією з перших літер у його музичному букварі, букварі розташованому у серці. Диплом піаніста, безліч концертів, три тисячі кілометрів... і сорок років опісля Оleksander, - Рrofessore* Marchenko, ще й поет, якого не дуже любить режим, - зустрів Чіро, Чіро Аморозо, 48 років, міського поліцейського (профіль - зловживання у будівництві), що працює у кварталі Камалдолі. Зустріч відбулася шість місяців тому. Тоді Оleksander висадився у Неаполі, і було в нього майна - одна гітара та п'ять неаполітанських пісень по-російськи. Тобто, у сенсі репертуару, одним з багатьох "останніх" posteggiatore. (прим. іт., неап. "постеджаторе" - міський мандрівний співак-музикант; типове неаполітанське явище у пiсенно-романсовiй культурі; постеджаторе відомі з давніх часів, аналогічні трубадурам, менестрелям, кобзарям.) Але то був posteggiatore голосом і серцем, - в кращих традиціях того артистичного товариства , яке царювало у нічному Неаполі часів Фредеріка Другого і яке сьогодні не налічує і двадцятки тих, що іще живі тепер.

Чіро, поліцейський і теж трохи поет, почув Professore - білі вуса, джинси і футболка - що співає на фунікулері К'яйя (місце, вибране для дебюту). Це було всього шість місяців тому: "Ти молодець, amico, - такого навіть в Неаполі почуєш не щодня. Але з вимовою слабувато..." Це було не зовсім те, що чекав почути professore в джинсах від людини у формі, яка слухала його спів, серйозно та уважно, до останньої строфи; і побоюючись контролю документів, Оleksander вийшов за поліцейським на вулицю. Вони сіли у кафе і затим відбулася лекція з неаполітанської вимови. Людина у формі слухала, виправлявляла, роз'яснювала. Рrofessore повторював, вимовляючи по буквам, відточуючи слова. Подвійні значення і надрив, що вимовляєть глухо та ласкаво (як ніжність, як природа дихати у слов'ян); сухуватість, що інтонується, як вибух. Неаполітанець - це вже пісня; його розпізнаєш, навіть якщо тільки говорить - і все. І Рrofessore, - слов'янин з голови до п'ят, пра-пра-пра-дідусь якого, француз, що прийшов до Росії із солдатами Наполеона, - все це вбирав, як губка. "Справжній поет, який співає", - коментує сьогодні Чиро з энтузіазмом.

Пройшла перша лекція, перша з багатьох. Слова, музика і неаполітанське серце, - навколо столу після вечері. Олександр та його дружина Ольга, яка до від'їзду до Італії викладала економіку у приватному університеті, проводили вечори з поліцейським та його сім'єю. І Рrofessore кожен раз після лекції Чіро та вечері, приготованої дружиною Чіро, Антуанетою, йшов для роботи з гітарою на плечі та ще однією піснею у своєму репертуарі. Сьогодні, якщо порахувати пісні, є десь 25 найменувань, які він виконує з тією вимовою, якої немає у Паваротті, але не може не бути у справжнього posteggiatore. І заробітки не такі вже погані. А в Україні, приблизно останні півтора роки, він геть втратив надію побачити професійно зароблені гроші. І зібрав валізи. Поїхав за дружиною, яка, як і Чіро, змінила життя сім'ї Марченко. Сьогодні вони удвох отримують у чотири рази більше того, що отримували в Україні. І можна думати про повернення додому.

Рrofessore-posteggiatore зараз заангажований яхт-клубом "Савойя", для членів якого по неділях виконує на роялі кращі п'єси свого класичного репертуару. Окрім Чиро, має ще двох місцевих ангелів-хранителів про яких завжди говорить так: "Ніколи не зможу в достатній мірі віддячити Джузеппе далла Веккья, президентові клубу "Савойя", та адвокатові Ренато ді Джанні."

Якщо захочете його почути, то професійна зона звична: Борго Марінарі , Позіліпо та нові ресторани на вулиці Партенопе, де відроджується нічне життя. Цей митець вміє також знайти спокійний куток або маленьку площу та співати там, де достатньо перехожих. Але не сподівайтеся розпізнати його по вадах неаполітанської вимови - його "Кармелла" (прим. одна з найулюбленіших у Неаполі классичних неаполітанських пісень) бездоганна. Футболка з написом (якби ж то від спонсора!), голос низький та ніжний, - і можете присягнутися, що перед вами - він,- справжній posteggiatore. Ідентифікуйте його, і він сповна виявиться. Розмовна італійська - у граматичних тонкощах ще шкутильгає. Але серце, - по слову Чіро, поліцейського-поета, - у серці є все: він справжній неаполітанець, що прийшов до нас практично сам.

*professore - іт. вчитель музики, зокрема, приватно або у муз. школі, чи консерваторії; також музикант-виконавець. Тут і надалі залишається без перекладу та переважно
скорочено, - задля передачі колориту статей: у Італії "professore" - звична форма звернення до представників перерахованих професій.

Кьяра Грациані